Знайомство з породою мейн кун

Як і в будь-якого підприємства, у мого розпладника мейн кунів є своя історія…

Любов до котів з’явилася ще в дитинстві. І нехай це був звичайний дворовий пухнастик, але з класу котячих. Він грався, лащився, муркотів, спав у моїх ногах, веселив і тішив мене. Прожив він 19 років, завжди був поважним і спокійним, гідно пережив 3 переїзди та створення моєї власної сім’ї.

Коли його не стало, нам подарували підрощене кошеня — кішку Баварію з професійного розплідника мейн-кунів. Вона мала хижий погляд, витягнуте тіло та рисячі китички на вухах. Своїм зовнішнім виглядом кішка мейн-кун більше лякала, ніж розчулювала, і, як усі підлітки, здавалася неприродно довгою. Але її чудовий характер настільки зачарував нас, що ми відкрили для себе дивовижну породу великих домашніх котів — мейн-кун. Уже за кілька днів усі члени родини сперечалися, з ким вона буде спати, а за гарну поведінку дітям дозволяли гратися з нею.

Жили ми безтурботно й радісно, доки наша улюблена кішка мейн-кун не подорослішала, зміцніла, стала пухнастою і не попросилася до нареченого. Ми дуже ретельно підбирали тата для наших майбутніх кошенят. 

Вибір припав на найдорожчого (за вартістю в’язки) та найдосвідченішого кота. Навіть не підозрюючи, скільки клопоту чекає нас попереду, ми з радістю повезли нашу наречену до жениха.

Хочеться опустити всі емоції, переживання, сльози смутку й радості, пов’язані з появою перших кошенят мейн-кун, їхнім вирощуванням і вихованням.

Виникло багато запитань, довелося вступати до клубу, оформлювати документи на розплідник мейн-кунів, відвідувати семінари та виставки.

Завдяки нашим улюбленцям та їхній дедалі більшій кількості було прийнято рішення переїхати до передмістя Києва у власний будинок. І наш розплідник мейн-кунів став справжнім раєм для наших улюблених котів. Тепер у нас було багато місця для проживання та територія для прогулянок улюблених тварин. Ми побудували приміщення для котів, кішечок-підлітків, матусь із кошенятами, а також вольєри для безпечних прогулянок.

Так і з’явився мій монопородний розплідник мейн-кунів Kingcoons, який з 2011 року займається племінним розведенням котів цієї чудової породи.

 

Стандарти породи мейн кун: велич, сила та природна краса

Мейн кун — це одна з найбільших і найвеличніших порід домашніх котів у світі. Їх неможливо сплутати з іншими: великі розміри, потужний кістяк, розкішна шерсть, пензлики на вухах і благородний вираз мордочки роблять мейн-куна справжнім королем серед котячих. Але за цією красою стоять чіткі породні стандарти, які визначають, яким має бути справжній мейн кун.

Загальне враження

Мейн кун — це великий, міцний, гармонійно складений кіт із добре розвиненою мускулатурою та міцним кістяком. Порода повинна справляти враження сили, природності та елегантності одночасно.

Коти зазвичай значно більші за кішок. Дорослий самець може важити 6–10 кг і більше, а кішки — 4–7 кг, але важлива не лише вага, а й пропорційність, баланс і правильний тип.

Голова

Голова мейн-куна має бути:
середнього розміру, пропорційна до тіла; з чітко окресленою квадратною мордою; із сильним підборіддям, що знаходиться на одній вертикалі з носом і верхньою губою; високими, добре вираженими вилицями.
Профіль має легкий вигин, без різкого стопу.

Саме квадратна морда — одна з головних породних рис мейн куна.

Вуха

Вуха у мейн-куна:
великі, широкі біля основи; високо поставлені; злегка нахилені вперед; бажані пензлики на кінчиках (як у рисі); всередині — густі щіточки шерсті.

Чим більш виражені пензлики, тим ефектніше виглядає кіт, хоча їх відсутність не є серйозним недоліком.

Очі

Очі повинні бути:
великими; овальної форми; злегка косо поставленими.
Колір очей може бути різним залежно від забарвлення, але завжди повинен бути чистим, яскравим і виразним.

Мейн кун має характерний «дикий», уважний і розумний погляд.

Тіло

Тіло — одна з головних особливостей породи.

Справжній мейн кун має:

довге прямокутне тіло; потужний кістяк; широку грудну клітку; добре розвинену мускулатуру; сильну шию.
Порода повинна виглядати не просто великою, а міцною, атлетичною та збалансованою.

Лапи

Лапи:
середньої довжини; сильні та масивні; пропорційні до тіла; з великими круглими лапами.
Між пальцями бажані пучки шерсті, що є характерною ознакою породи.

Хвіст

Хвіст у мейн-куна:
дуже довгий; широкий біля основи; добре опушений; повинен діставати щонайменше до лопаток, якщо його витягнути вздовж тіла.
Хвіст — це справжня окраса мейн-куна, розкішний і пухнастий.

Шерсть

Шерсть мейн-куна має особливу структуру:
напівдовга; водовідштовхувальна; щільна; з густим підшерстям.
Особливості:

коротша на плечах; довша на боках і животі; добре розвинений «комір»; пишні «штанці» на задніх лапах; хвіст дуже пухнастий.
Шерсть повинна бути природною, не ватною і не надто м’якою.

Забарвлення

У мейн кунів допускається велика кількість забарвлень:
чорний; червоний; блакитний; кремовий; сріблясті варіанти; таббі (мармуровий, тигровий, плямистий); димчасті; біколори та інші.

Не допускаються забарвлення, які вказують на домішки інших порід (наприклад, шоколадний, ліловий, циннамон, фавн — залежно від системи).

Характер мейн куна як частина породного типу

Мейн кун — це не лише зовнішність, а й характер.

Породний мейн-кун має бути:
доброзичливим; контактним; впевненим у собі; розумним; соціальним; без агресії та панічної лякливості.
Недарма мейн-кунів називають «ніжними велетнями».

Недоліки, які знижують породний тип

Серед небажаних рис:

вузька або загострена морда; маленькі або низько посаджені вуха; коротке тіло; слабкий кістяк; короткий хвіст; неправильна текстура шерсті; круглі очі; крихка або «легка» статура.

Висновок

Стандарт породи мейн кун — це не просто опис зовнішності. Це поєднання сили, гармонії, природної краси та правильного темпераменту. Справжній мейн кун — це кіт із потужним тілом, благородною зовнішністю, диким поглядом і добрим серцем.

Саме відповідність породному стандарту є основою якісного племінного розведення, адже хороший мейн кун — це не лише красивий кіт, а й представник породи, який зберігає її унікальність для майбутніх поколінь.